Дослідження Університету Вайомінгу та Національного музею природничої історії Смітсонівського інституту використало мікроскопічний аналіз викопної кутикули листя, щоб визначити, за яких умов лісові екосистеми не витримували теплового стресу; це дає кількісні обмеження для сучасних моделей стійкості біосфери.
Автори, доктор Regan E. Dunn та професор Ellen Currano, вимірювали індекс листкової поверхні (LAI) стародавніх лісів басейну Бігхорн за геометрією епідермальних клітин у восковій кутикулі викопного листя з періоду палеоцен-еоценового термічного максимуму (PETM, 56 млн років тому).
За результатами аналізу, при підвищенні глобальної температури на 5–6°C щільний багатоярусний лісовий покрив повністю розпався. На місці таких лісів відновлювалися відкриті рідколісся з деградованими функціями накопичення вуглецю.
Дослідники також встановили часовий масштаб відновлення екосистем: повернення до більш структурованих лісових покривів у цьому випадку тривало понад 100 000 років.
Робота опублікована в журналі Science (серпень 2026 року) і, за словами авторів, надає кількісні межі, які можна враховувати в сучасних моделях стійкості біосфери до швидких кліматичних змін.
Показані результати підкреслюють, наскільки важливо розуміти довгострокові наслідки теплового стресу для екосистем; у цьому контексті варто звернути увагу на цікаву статтю про новий підхід до руйнування стійких хімічних забруднювачів.