Дослідники за участю Пенсильванського університету перевірили залежність гравітаційного прискорення від відстані на масштабах 30–230 мегапарсек. Результати узгоджуються із законом обернених квадратів у стандартній космологічній моделі ΛCDM. Наукову роботу опубліковано в Physical Review Letters у квітні 2026 року.
Команда поєднала карти інтенсивності космічного мікрохвильового фону від Atacama Cosmology Telescope з каталогом галактик Sloan Digital Sky Survey. За кінематичним ефектом Сюняєва—Зельдовича (kSZ) дослідники оцінили середню попарну швидкість масивних гало — показник, пов’язаний із дією гравітації на космологічних масштабах. Основою цього тесту було не слабке гравітаційне лінзування.
Для залежності g ∝ 1/rⁿ отримано n = 2,1 ± 0,3. Значення узгоджується з ньютонівським показником n = 2 у просторі, що розширюється. Це вимірювання з невизначеністю, а не доказ абсолютно точної залежності без похибки.
Результат підтримує передбачення стандартної космології, проте не означає остаточного спростування всіх модифікованих теорій гравітації або прямого виявлення частинок темної матерії. Автори зазначають, що майбутні огляди потенційно зможуть відкинути залежність із n = 1 на рівні значущості 10σ.
Робота демонструє можливість використовувати ефект kSZ для перевірки гравітації на великих відстанях. Першоджерело: Test of the Gravitational Force Law on Cosmological Scales Using the Kinematic Sunyaev-Zeldovich Effect, Physical Review Letters 136, 151002 (2026).
Пов’язана тема — нитки темної матерії між скупченнями галактик.
