Принстонська лабораторія фізики плазми та Принстонський університет випробували PACMAN — програмну систему, яка об’єднує моделі машинного навчання для керування токамаком. В одному з експериментів вона спрогнозувала магнітну нестабільність приблизно за 200 мілісекунд і допомогла запобігти її появі. Про результати PPPL повідомила 2 вересня 2026 року.
Рішення швидше за реакцію людини
Типовий цикл PACMAN триває близько 20 мілісекунд. Система збирає вимірювання температури, густини та магнітних сигналів, перевіряє дані й передає їх прогнозним моделям. Контролери обчислюють команди, а окремий вихідний етап узгоджує їх і перевіряє апаратні обмеження безпеки.
На токамаці DIII-D у Сан-Дієго провели п’ять різних експериментів. Серед завдань були керування нагріванням, прогнозування крайових спалахів енергії та регулювання густини й обертання плазми. Випередження нестабільності tearing mode стало одним із результатів, а не універсальною гарантією проти зривів.
Людина визначає цілі
Модульна архітектура дозволяє додавати нові моделі без перебудови всієї системи. Оператори задають параметри, а фізики оцінюють кожен експеримент. Отже, PACMAN — дослідницький інструмент контролю, а не завершене розв’язання проблем термоядерної енергетики.
Як узгоджують роботу кількох моделей, пояснюємо в матеріалі про оркестрацію штучного інтелекту.
